Ці лінії серця, життя і любові,
Так схожі з дорогами всього життя,
Не змінить їх шрам на розкритій долоні,
Він тільки підкреслює статус гравця.
То виграш, то програш…Та гра ще триває,
Хоч часто я клав всю надію на кін,
Один лиш бог мудрості й часу це знає,
Чому, ще не били за грішником в дзвін.
Залізо тримав у долонях…І квіти,
Ненависну зброю, снаряд й автомат,
З долонями цими не раз грались діти,
І в них засинало мале немовля.
Копав ними землю і мив їх від бруду,
Торкався най ніжних частин тіл жінок,
І гладив та пестив до грішного блуду,
До осуду друзів, у морі пліток.
Якби ж то могли говорити долоні,
Коли запотівши тремтіли не раз,
То їх мозолі, що торкалися скроні,
Могли б здивувати, байдужих всіх вас.
Вони лиш мої, грішні лінії долі,
Ніщо їх не змінить і на міліметр,
Допоки краплини життя всі поволі,
Не витечуть в чашу із надписом «смерть».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028099
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2024
автор: Ярослав Ланьо