Так зникають поети

Так  слухають  давні  забуті  сонети.
Так  вічним  коханням  заплатять  за  нас.
А  маємо  щось  у  душі  про  запас?
Прислухайся.  Ніч.  Так  зникають  поети.

Навшпиньки,  мов  діти,  по  гострим  стилетам
На  зустріч  свободі.  Смішні  і  слабі.
Нічого  взамін  не  просили  собі
І  танули  в  сутінках  вільні  поети.

Я  сам  не  пророк.  Я  сліпий,  як  прикмети,
Що  нас,  заблукалих,  ведуть  напролом.
Чи  знають  вони,  що  бездонний  розлом
В  якому  безслідно  зникають  поети?

То  в  світло  чи  в  темряву  йдуть  силуети?
То  хто  буде  тим,  хто  спинив  маячню?
Дозволь  це  мені,  поки  словом  дзвеню.
Побачим  наскільки  правдиві  поети.

І  звону  питання  сповиті  секретом,
Як  птиці,  що  каменем  падають  вниз.
Як  наше  життя:  чи  то  дар,  чи  каприз?
Як  ті,  хто  ще  не  народився  поетом.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028085
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2024
автор: Seth