Ґавою на пустищі* тьмяніла,
Від людей подалі, від зловтіхи.
Чи примара я тепер без тіла?
Чи трава, засниділа* під снігом?
Мріяла в чеканні: ти покличеш!
Враз чуття піднімуть – стрепенуся!
Вгамувалась… Вітер хаотичний
Не схвалив піддатися спокусі.
Квапилися роки снігопадом,
Зносила і віхоли, й відлиги,
Ураган куйовдив, легіт гладив
Зболену-затяту попід снігом…
Каркає на пустці дика зграя –
Де свої я розгубила весни?
Згіркле, за вороною блукає
Мрево*, шо ніяк чомусь не щезне….
пу́стище – незаселена, незабудована ділянка землі.
засниділа – змарніла.
мрево – міраж, марево.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028075
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2024
автор: Білоозерянська Чайка