Забрели ми з тобою в осінь,
Особливий за нами слід.
Доля срібла сипнула в коси,
І в твоєму волоссі – сніг.
Ти такий не один у світі,
Та для мене – один навік.
Вже крилаті онуки й діти,
Ми ж літам загубили лік.
Чи то доля пожартувала,
Що обоє – у сивині:
Ключ від щастя не заховала –
Посміхнулась тобі й мені.
Хоч на скронях квітує осінь,
В душах наших весни розмай,
Серце ласки постійно просить
З атрибутами усіма:
Поряд тебе щоб просинатись
І вуста твої цілувать,
У обіймах щораз купатись
І без продиху пить слова
Про твої почуття високі,
Адресовані лиш мені,
Щоб забути війну, жорстокість,
Щастям кожен аби хмелів.
Як же мало для щастя треба
Тим, хто пив полини життя –
Сонцеоке і мирне небо
Й незахмарені почуття!
12.08.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028030
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.12.2024
автор: Ганна Верес