На галявині пишна ялинка
Верболозом густим поросла.
Поруч ледве видніє хатинка,
Проживає в ній дід Миколай.
В лісі сніжно, безмовно і темно,
Дошкуляють щемкі холоди.
Хоч шляхи нелегкі, недаремно
Миколай у дорозі завжди.
Доки дід доставляє гостинці
Для дітей і птахів, і звірят,
Лісовик хазяйнує в хатинці
Мабуть тисячі років підряд.
Перші сутінки впали на стріху,
І хатинка пірнула у ніч.
Втратив Лісовичок сон і втіху,
Бо у хижі нетоплена піч.
Бідний блимає всюди очима,
Ні свитини нема, ні дрівець.
В хаті темінь, згубилась шапчина,
Задубіє ж, сердега, внівець.
В димоході вітри завивають.
Ліг нещасний на лаву цупку.
Чує, наче вигадливо грає
Біля пічки вусатий Цвіркун.
Світлячки приповзли зі щілинок,
Стало світло у темнім кутку.
Непосида забув про спочинок,
Закрутився веселім в танку.
Лісовик розігрівся від танців,
Вже пекучий мороз ні по чім.
Заспокоїлась віхола вранці,
Хтось йому розпалив у печі.
То дідусь Миколай після мандрів
Хату Лісовичку обігрів.
Здивувався сердечно цій ватрі,
Жартівливій невдаваній грі.
Лісовик щез на пічку тепленьку,
Задоволений втихнув пустун.
А в кутку музикує тихенько
Колискову для друга Цвіркун.
09.12.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027988
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.12.2024
автор: на манжетах вишиванки