Душевний біль не зцілить і звук дощу,
Та й не притупить навіть на хвилину,
Хоч ллє, ще зранку, омиває площу,
На жаль, тривожить й несе смуток днині.
Тож святе місце, так обом здавалось,
Де ти освідчився, дарив троянди,
Серця і душі справді сподівались,
На земне щастя, в єднанні назавжди.
Осінь- розлучниця, звабила в танець,
Потухло полум’я… що розпалили,
Засліпив очі, сяйливий багрянець,
Жага боротись, жаль, забракло сили.
Де ж вічна вірність, казав лебедина,
Опам’ятайся, її краса спаде,
Нині втішає, червона калина,
Вона, як я, й від морозу не впаде.
Цей водоспад, приборкає почуття,
Ясний промінчик – час… залічить рану,
На склі мороз накреслить майбуття,
Як на долоні.Згадаєш кохану.
Осіння зрада - оголена душа,
В тобі не здатна вогонь розпалити,
Вже не нап’єшся любові із ковша,
Мене ж запізно посмієш цінити…
Запам’ятай, я вже не буду твоя.
18.11.2024 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027921
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2024
автор: Ніна Незламна