В сундуки поскладала багрянці,
бурштини' й калино'ве намисто.
Наостанок скружляла у танці
із красою кленового листя.
Посміхнулася мило й чарівно
і садам, і гаям, і дібровам…
Потім швидко пішла ген за річку
з листопадом на тиху розмову.
Щось шепнула на вухо зрадливцю,
що так підло пострушував лист.
Клявся вірним і світлим коханням,
а тоді влаштував падолист.
Подивилась в його темні очі –
там нема каяття, ой нема.
Поспішила вона ген за обрій –
дише в спину холодна зима.
Та повернеться осінь, я знаю,
королевою зайде в сади.
Молодому всміхнеться вже вересню
й тихо скаже: "В танок поведи".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027587
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.11.2024
автор: М_А_Л_Ь_В_А