Стоїть в задумі клен безлистий,
Вдивляється у сиву височінь.
Кремезний стан соком налитий,
Тече живиця з сотенних глибінь.
Пізнав він на віку немало
Від світової першої війни.
Ох, скільки люду вже пропало,
Та із чужої все на те вини.
Крону ще зовсім мав тоненьку,
Як поруч йшли в лісах тяжкі бої.
У хаті, хилячись до неньки,
Дитя хрестила мати у ті дні.
Земля Волинська кров сотала,
Кричало гайвороння навкруги.
Згодом біди забракувало -
Завмер довкіл, хлібні поля й луги.
Тягнулись біженці поволі -
Втікали від фашистської чуми.
Було страждань в той час доволі...
І нині, як позбутися біди?
Зітхнув старий тихеньким скрипом,
Хитнувся гіллям - ще таки міцний.
Проміння сонця, з ясним ликом,
Впало на лист кленовий, золотий.
29.11.24
світлина: Валентина Ланевич
P. S. ненька - колиска
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027529
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2024
автор: Валентина Ланевич