Село ще не спить. Сіє небо смеркання.
Смакує травиця несмілу росу.
Між гіллям бринить тихе вітру зітхання.
Вербиця у річечці миє косу.
Усе, як і завше. Все так, як годиться.
Не сипало небо зірок по воді.
Спішить до малят у гшіздо своє птиця.
Хмарини вдяглия у шалі руді.
Земля у обіймах тепла і вологи,
Напившися сонця за день досхочу,
Відпустить усі на спочинок тривоги,
Аби на собі ласку ночі відчуть.
Силкується місяць прорвать оборону,
Щокатий і круглий, неначе діжа,
А випливе – всядеться груші на крону,
Й моя посміхнеться до нього душа.
24.11.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027524
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2024
автор: Ганна Верес