А щастя не завжди бува крилатим,
Яке людину підійма до хмар.
Його дарує небо нам без плати.
Якщо впіймав, міцніш його тримай!
А є й земне, котре не помічаєм,
Насичене турботами сім’ї.
Хоч є за що, бува, й не величають
Тебе ані сторонні, ні свої.
Його ж тоді цінуєш, як втрачаєш,
І докори ковтаєш в самоті,
Коли нема з ким поділитись чаєм,
Хоч діти й внуки в тебе «золоті».
А ти один, як перст, час коротаєш
У світі сірих днів і безнадій.
Альбом життєвий втисячне гортаєш,
Відшукуючи залишки подій,
Котрі колись буденністю здавались.
Позбутись їх хотілося не раз.
Тепер лиш страх, щоб крила не зламались
Тих спогадів звичайних без прикрас.
26.11.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027324
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2024
автор: Ганна Верес