Я був уражений темрявою з якої починався світ...
Ні, постривайте...
Я скрадався по сходах залишаючи балаган ярмарку
Допоки не почув ледь тихе відлуння власних кроків,
І вже тоді я прочинив важкі різьблені двері до театральної зали.
Ось тоді, я був уражений темрявою з якої починався світ театру.
Простір повнився голосними звуками урочистої тиші,
Наче невидиме графіті, наче прозора бульбашка коміксів лускала під люстрою:
Слова, слова, слова... Історія про Джері та собаку!..
Аж до останньої життя сторінки...
Одним словом: «нічого»! ... Яка царівна бліда!
І літери осипалися в цій переповненій порожнечею залі
І гриміли у моїх вухах.
Я міг відігнати це привиддя, що виростало містичною стіною
І змушувало серце колотитися,
Та піти до пустої сцени, але ж ні!
Я наче боявся, що ці відчайдушні птахи минулого
Випурхнуть з цієї солодкої клітки, чи я розполохаю їх
І вони пропадуть,
Що зникне це плетиво голосів, тріпотіння крил.
Я потрапив не до театру, а до власного серця,
Що не бажало слухати розум і лякалося,
Жаских тіней в тісній печері допитливості.
Я тихо причинив двері, та здалося,
Що вони гупнули й посипалося тинькування плафона.
Попри те, що був червень,
Перед очима ішов сніг.
08.11.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027307
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2024
автор: Володимир Каразуб