Мамо, я вирвався з пекла,
Що там було? - не питай...
Куля ворожа запЕкла
Ледь не відправила в рай.
Думав в бою я про тебе,
І про малечу свою.
Вірив - ще рано на небо,
Встигну побути раю.
Я, наче робот, на карті
кожен виважував крок,
В дикому стресі азарті
Люто тиснув на курок.
Лізли, немов навіжені,
з різних щілин м@скалі.
Падали наче мішені,
на українській землі.
Добре й мене зачепило,
Я того не відчував.
Де тільки й взялися сили -
Друзям життя рятував.
Бог мене вивів із бою,
Скільки ж бійців полягло...
... Стрінемось, мамо, з тобою,
Скоро приїду село...
Врешті, всіх рідних побачу,
Щиро усіх обійму.
Стримано, може й заплачу,
Та, маю вдачу міцну.
Щастя своєї дитини
Я захищаю грудьми.
... Всі ми - народ України,
А Україна- це ми!
Будемо ворога бити,
Гнати орду аж за край.
Вільно ми хочемо жити
І будувати свій рай.
Бо за майбутнє прекрасне
Кожен крізь пекло пройшов.
В серці ніколи не згасне
Віра, надія, й любов!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027078
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2024
автор: majra