Нашу землю

           Нашу  землю…
Нашу  землю,  душу  й  долю
Турки  рвали,  рвали  ляхи:
Закарбовували  волю,
Загартовували  в  цвяхи  

То  французи,  то  германці,
То  могольські  бусурмани  –
Пропадали  рано-вранці,
Розтавали  мов  тумани.

Рвали  навпіл,  рвали  косо
По  Дніпру  і  серед  степу
Чужоземці  отак  просто      
Шматували  кров’ю  мапу.  

Ворог  вічний  із  залісся  –
Звір  небачений,  жорстокий!
Від  шакалів  рід  їх  вівся,
Від  початку…  кровотоки:

Нас  вбивали,  катували,
Часто  голодом  морили,
Рідну  мову  скореняли,
Душу  з  тіла  виривали,
 
Нас  громили,  ми  –  боролись,
Піднімали  хвилі  помсти;
Нехватало  завжди  сили
Ярмо  скинути,  здолати.

Обзивали  нас  хохлами,
Малоросами  хрестили,
Перехрещували  храми…
Ми  співали  і  молились.

Переспівами  спасались.
Дивлясь  в  очі  -  крили  горе…
На  зло  ворогу  сміялись,
Хоч  бурлило  в  душі  море.

Як  на  зло  цій  дикій  люті
Ми  –  красиві  і  високі,
Господь  творить,  плот  від  плоті:
Чорнобривих,  карооких.

Це  останній  бій  з  рашизмом.
Їх  потрібно  доконати…
Охрестили…  тепер  тризну
Під  бандуру…відспівати.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026944
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2024
автор: Master-capt