Збирає дощ посів із хмари,
Шумить із вітром навкруги.
Холодні краплі чинять чвари -
У котрої є більш ваги.
Змагаються, хто швидше з вітром,
Досягне певної мети.
Кому пролитися над лісом,
Кому на водну гладь ріки.
Кому торкнутись океану,
Зануритись в сиву глибінь.
Комусь у горах знайти прану -
Нову відкрити грань прозрінь.
Котрась впаде ж на мертве дійство -
Руїну від важких боїв.
На те, знущання й лицемірство,
Де сміх дитячий був - дзвенів.
Обпалені, де квіти й доля,
Й кров’ю окроплена земля.
Зчорніла, де стоїть тополя,
Як і прохід до вівтаря.
Змиє з лиця гірку утому,
Й скупу сльозу з очей бійця.
Освятить путь, ту - невідому,
Де посвист куль і мін виття.
Та, з днем новим, в промінні сонця,
Серпанком злине до Небес.
Щоб щезли біди й беззаконня -
Ревно кладу рукою хрест.
20.11.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026935
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2024
автор: Валентина Ланевич