Вона поспішала просто жити
На відстані чужий біль відчувала.
Вона уміла серце відкрити
Словом зранені душі лікувала.
Довірила незнайомцю долю
І за ним полетіла у чужий край.
Зазнала душевних ран і болю....
Сонце пустині вело у рідний край.
Тут вона була сама собою
Українкою по духу, по крові.
Світила ,як зірка під горою...
Стріла любов, хто розумів у слові.
Як вміла ,так жила на цій землі
Була патріотка поет - правдолюб.
Взяли на крила у вирій журавлі
Туди ,де тримає небо сивий дуб.
Дивилась глобальним зором на світ
У леті життя, як зранена пташка.
Красива жінка у розквіті літ
Писала про все, коли було важко.
Прагнула любові , як всі жінки...
У закритій клітці рвалась на волю.
Під палючим сонцем в'януть квітки...
Вона надихала життя любов*ю.
В пустині, там де золоті піски...
Злітала ,як біла чайка додому .
І сіяла зерно правди з руки...
Людям зцілювала рани і втому.
Вона вміла світ просто любити
До оголеного нерву - боліла.
Хотіла ,цю війну зупинити,
Як свіча день за днем - словом горіла.
2------------
Я не знаю ,де вмру в якому краю...
Коли на груди зложу крила свої.
Відійти без болю ,страждань бажаю...
Заспати навіки у вічному сні.
О, дай пречисте небо милий Боже!
Подивитись востаннє на цей білий світ.
Очима обнять рідних серце кожне...
Злетіти, як пташка у вирій - політ.
Я згасну , як сонечко у Листопад...
Вітри безжальні, як жовтий лист зірвуть.
Покриє біленьким пухом снігопад...
Загубиться мій слід... сніги заметуть...
Я чекаю вечір, край неба скраю...
Сонце ,як сонях згортає пелюстки..
Я немов дерево життя згораю...
Лишаю заповітне слово на віки .
Я не знаю , де вмру в якому краю...
На якій землі останній крок зроблю.
Хочу лежати біля батьків скраю....
Цвісти калиною від краплі дощу.
Я хочу дивитись на квітучі поля,
Як розмовляє вітер з зелен гаєм.
Туди колись пташкою літала я ...
І милувалась , отим тихим раєм.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026534
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.11.2024
автор: Чайківчанка