НЕ ЗБЕРЕГЛИ
Роки летять...не зупинити.
Проходить час ...і ти один.
Ти у біді...і що робити?..
Лиш спогади у рідних стін .
Та з часом рани заживають.
Життя іде, бо ти живий.
І ось когось вже зустрічаєш...
Ну геть від мене час лихий!
Ти навіть хочеш посміхнутись.
Уже й розмову завести.
В тобі бажання і зустрітись .
А краще б вдвох кудись пройтись.
Ось так тихенько посилились
Думки в твою голівоньку.
Здавалось щастя і не снилось .
Та зачепило доленьку.
І веселіше жити стало .
Ти відчуваєш, що живеш.
Кусочок щастя знов дісталось.
Обов'язково збережеш.
Тобі вже сонце посміхнулось.
Ти в полум'ї своїх надій...
Та що це?.. Серце мов спідкнулось.
Хтось ланцюжок руйнує мрій.
Комусь від того стало нудно,
Що в нас ось так все добре йшло.
Став обливати мрії брудом.
В цім задоволення знайшов.
А ми, немов ті не розумні,
Без дум на гордість налягали.
Повіривши нервовій втомі,
Святі відношення не зберегли.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026320
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2024
автор: Татьяна Маляренко-Казмирук