Гадаю собі:
то яке ж проростає майбутнє?
Самотня кімната,
де квітне стеблина сумна...
За вічним законом -
життя затрамбоване в будні,
Минуле звітрІло,
І ще ефемерна весна...
Та що там гадати?
Ця осінь - на Всесвіт тривога,
Пора одцвітання
і мертвого листя пора,
Часи нарікань
і надії на вічного Бога,
Для когось - прощальна, для когось -
безпрограшна гра.
Для когось - кривава:
затисли до бЕзуму зброю,
Між вибухів смертних
полинули в лоно небес.
І стало їм легко
назавжди лишатись собою
І слухать молитви Йому,
Хто, розп'ятий, воскрес.
А десь вже "рішають рішали",
що буде із нами,
З цією землею,
Із цвітом оцих поколінь,
Оцього народу...
Якими ж сказати словами,
Щоб Всесвіт здригнувся:
- Ми боремось! Вірим! Живім!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026289
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2024
автор: Світла(Світлана Імашева)