Гарцює вітер, навіжено рве
Лісам перуки, трусить мжичку ситом.
Востаннє осінь грає в кабаре,
Вицоркуючи золотим копитом.
Думки смиренні - місяць листопад,
Журба дозріла - довгі тихі ночі.
Дощі полощуть землю невпопад,
Немов з душі тягар скидають. Отче,
Чому цей світ непевний і крихкий?
Голосить клен розчахлений, вологий.
А вітер непрочитані листи
Отак недбало поскидав під ноги. [b][/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026249
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2024
автор: Олена Жежук