ДОВІРЮСЬ АРКУШУ


У  скромний  вірш  таку  романтику  не  впишеш,
Що  там  пів  сотні  нам  відтінків  сірих  тих,
Одне  прохання  лиш  було,  щоб  трохи  тихше
Стогнала  ти  коли  робила  видих  й  вдих…

Довірюсь  осені,  бо  не  повірив  літу
В  промінні  чийому  я  душу  загубив,
Довірюсь  аркушу  зім’ятому,  в  клітину,
І  сотні  пристрасних  на  ньому  грішних  слів.

В  них  правда  зустрічей…І  трохи  тих  фантазій,
Які  я  плутаю  з  реальністю  у  сні,
Де  сипле  білий  цвіт  уквітчаних  акацій,
До  ледь  оголених  засмаглих  твоїх  ніг.

Мовчало  серце  з  червня,  губи  оніміли,
Чекав,  як  лист  в  саду,  коли  зірвуся  вниз,
Аби  в  рядках  коротких,  почерком  несмілим,
Сюжет  повідати  із  літніх  антреприз.

Пишу  маленьким  шрифтом  про  велику  пристрасть,
Та  вкотре  згадуючи  вигини  круті,
Втрачаю  ритм  і  сенс,  бо  спогади-намиста
Малюють  в  пам’яті  розхристані  ті  дні.

Пишу  відкрито  про  любов…І  червонію,
Цей  реалізм  у  згадках  ніби  все  тепер,
Знов  відчуваю  поцілунки  ніжні  в  шию,
Як  відчував  тоді  я  кожен  дотик  й  нерв.

Як  ллється  з  неба  дощ,  так  з  пам’яті  ті  згадки
Росою  ніжною  окутують  знов  плоть…
Хоч  так  далеко  тобі  звісно  до  весталки,  
Але  в  мені  ти  все  ж  підтримуєш  вогонь.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026021
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2024
автор: Ярослав Ланьо