Я знаходжу слова, але ритму і рими нема.
Вітер струшує попіл мені на чорняве волосся.
І чим старше стаю, тим відчутніше люта зима
та розріджує кров усе менше пташок суголосся.
Полетіти б у вирій. Але я припав до землі.
Прикипів до хрестів, під якими лежать мої предки.
Залишаюся тут. Кінь не піде один по ріллі.
І коріння моє не могло появитись нізвідки.
Перемелює час безпощадно усе і усіх,
не устигнеш зійти у цей світ, час вертатись на небо.
І про Бога, упевнений, думати зовсім не гріх,
у Творцеві Всевишнім людині завжди є потреба.
06.11.24р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025936
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2024
автор: Микола Соболь