Збіґнєв Герберт Пан Когіто розглядає в дзеркалі своє обличчя

Хто  розписав  наші  обличчя  наче  віспою
каліграфічним  почерком  виводячи  свої  „о”
а  від  кого  маю  подвійне  підборіддя
від  якого  ненажери  якщо  вся  моя  душа
зітхала  за  аскетизмом  для  чого  очі
посаджені  так  близько  то  ж  він  а  не  я
видивлявся  з  хащів  набіг  венедів
вуха  надто  відтопирені  дві  мушлі  зі  шкіри
мабуть  спадок  від  пращура  який  ловив  відлуння  
гуркочучого  бігу  мамонтів  в  степу
чоло  не  надто  високе  думок  надто  мало  -  
жінки  золото  землі  не  дадуть  звалитися  з  коня  –
князь  думав  про  них  але  вітром  мчав  по  дорогах
роздирав  пальцями  мури  і  раптом  з  голосним  криком
падав  у  порожнечу  щоб  повернутися  в  мене
і  все  ж  я  купував  у  мистецьких  салонах  
пудру  мікстури  мазі
помади  для  шляхетності
прикладав  до  очей  мармурову  зелень  Веронезе
Моцартом  стирав  вуха  
удосконалював  ніздрі  запахом  старих  книг
у  дзеркалі  успадкований  мною
мішок  обличчя  для  ферментації  древньої  плоті
середньовічної  хтивості  і  гріхів
палеолітного  голоду  і  страху
яблуко  падає  біля  яблуні
тіло  скуте  різновидом  ланцюгів  
так  я  програв  поєдинок  з  обличчям.

[b]Zbigniew  Herbert  PAN  COGITO  OBSERWUJE  W  LUSTRZE  SWOJĄ  TWARZ[/b]
Kto  pisał  nasze  twarze  na  pewno  ospa  
kaligraficznym  piórem  znacząc  swoje  "o"  
lecz  po  kim  mam  podwójny  podbródek  
po  jakim  żarłoku  gdy  cała  moja  dusza  
wzdychała  do  ascezy  dlaczego  oczy  
osadzone  tak  blisko  wszak  to  on  nie  ja  
wypatrywał  wśród  chaszczy  najazdu  Wenedów  
uszy  zbyt  odstające  dwie  muszle  ze  skóry  
zapewne  spadek  po  praszczurze  który  łowił  echo  
dudniącego  pochodu  mamutów  przez  stepy  
czoło  niezbyt  wysokie  myśli  bardzo  mało  
-  kobiety  złoto  ziemia  nie  dać  się  strącić  z  konia  -  
książę  myślał  za  nich  a  wiatr  niósł  po  drogach  
darli  palcami  mury  i  nagle  z  wielkim  krzykiem  
spadali  w  próżnię  by  powrócić  we  mnie  
a  przecież  kupowałem  w  salonach  sztuki  
pudry  mikstury  maście  
szminki  na  szlachetność  
przykładałem  do  oczu  marmur  zieleń  Veronese`a  
Mozartem  nacierałem  uszy  
doskonaliłem  nozdrza  wonią  starych  książek  
przed  lustrem  twarz  odziedziczoną  
worek  gdzie  fermentują  dawne  mięsa  
żądze  i  grzechy  średniowieczne  
paleolityczny  głód  i  strach  
jabłko  upada  przy  jabłoni  
w  łańcuch  gatunków  spięte  ciało  
tak  to  przegrałem  turniej  z  twarzą

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025693
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.11.2024
автор: Зоя Бідило