Пустун не злякав…

Пожовкла  вже  зелень  рідного  краю,
Під  літнім  сонцем  виплекана  яка.
Вітрець  роздмухує  в  небі  заграву.
Дерева  стоять,  їх  пустун  не  злякав.

Вони,  як  намальовані...  Часу  плин,
Коли  вдягнені  у  багряні  шати.
Від  гілки  вишні  відривається  лист...
Летить  золотий!  Де  ж  та  тяжкість  злата?

Природа  -  найкращий  художник-митець.
Давай  підем  у  гай  і  вростем  у  степ,
Де  всі    жалі  спалить  "вогнище"  густе.
Давай  відчалим  подалі,  хоч  тепер...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025407
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.10.2024
автор: Маг Грінчук