Тепер вже разом… Дві самотні тіні
Сплелися у химеру назавжди,
У щирому, невинному тремтінні,
Точнісінько все так, як до біди.
Далеко десь лишили співи, танці,
Яскраві квіти, запашні поля…
У сутінках зустрілися обранці,
Навік над ними стиснулась земля.
У потойбіччі є про що згадати,
Думками пережити кожен крок,
Здолати легко найміцніші ґрати,
Але живим (у інший світ) – замок.
Музичні кришталеві переливи,
Сріблястий шелест ніжної струни,
Мінором обперезані мотиви,
Відсунули з печери валуни.
До Стіксу довели чудесні звуки,
І переправили далеко, в інший світ,
Допомогли долати горе, муки,
І, якось, пережить душевний гніт.
Уже він був тут, там де грішні плачуть,
Благав, щоб повернути все назад,
Молився, плакав, нарікав на вдачу,
Як здійснював пекельний променад.
Все марно… Не лишилося і тіні…
Розбита ємність мрій і почуттів,
Надія на тоненькій волосіні
У прірву впала … Розпач, біль і гнів…
А жити далі не було вже сили,
Без змісту йшли хвилини і роки,
Вакханки тіло кров’ю оросили,
І зник у хвилях древньої ріки.
Тепер вже разом…
28.11.2024р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025334
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.10.2024
автор: Інна Рубан-Оленіч