Смарагди листя змиються дощем.
Так має бути.
Мій простір поглинає тихий щем.
Зникають люди
В тумани одіозні небуття.
Забрала осінь.
Десь бродять стерши маски до лиця,
В намерзлих росах.
Складує осінь відбуявший лист
У терикони.
Все відпускати має дивний хист.
Земля холоне.
Шматує вітер згусле на дротах
Тепло білизни.
Дозрілий день – розсудливий монах
В потертих ризах
Розвіяв присмак твій, дим стиглих трав
Глухим мовчанням.
Себе збираю знов з чужих отав
До ікебани.
Ховаю суті сіль стрімких подій
До амулету.
У п’єсі-долі інших ряд подій.
Радій моменту!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025067
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2024
автор: Пісаренчиха