МАКСИМКО


Він  був  собі  такий  нівроку,
Рубашку  в  штані  заправляв,
Та  мав  велику  він  мороку—
Науки  зовсім  той  не  знав!

По  світу  той  собі  тинявся,
То  їв,то  спав,гуляв  і  знову
Всі  йОму  кажуть:  вчитись  треба!
Візьми  собі  це  за  основу!

Максим  не  слуха,мамі  плаче,
А  та  й  не  знає  шо  робить
А  той  втече,прийдЕ  і  спати
Щоби  уроки  не  повчить.

Там  продовжалось  місяцями
Максим  до  школи  не  ходив,
І  слухать  не  хотів  він  мами,
Нічого  вдома  не  робив.

Сестра  сидить,уроки  робить,
Оцінки  гарні  получа
Прийде  Максим  й  за  нього  зробить  
Не  хоче  вчитися  хлопча!

Оце  біда!Що  скажуть  люди!
Сердешна  плаче  вечорами
Бо  син  учитися  не  хоче  
Складна  робота  не  для  мами!

Максим  прийдЕ,портфель  закине
Не  знає  що  додому  вчить
А  Віка  знову  за  уроки
Давай  за  нього  все  робить.

-Давай  щоденник!Тато  каже
Що  в  школі,ану  розкажи!
-Я  хлопця  вдарив,той  заплакав
Ти  тільки  мамі  не  кажи.

І  вас,до  речі,кличуть  в  школу  
Уже,напевно,тижнів  з  п‘ять
Я  там  побивсь,пошкодив  ногу
Ходив  з  уроків  погулять.

А  тато  в  шоці,ледь  не  плаче  
І  що  з  цим  неслухом  робить?
Нічого  вдіяти  не  взмозі,
Прийдеться  в  школу  знов  водить.

І  знову  день,і  знову  в  школу
І  тато  з  сином  йде,бреде
Не  хочеться  іти  малому,
Та  й  тато  з  неохотой  йде.

І  ось  дзвінок,урок  і  двійка
/нічого  кращого  немає/
І  знов  розбірки,драми,бійки
А  тато  слуха,вислухає.

Краснів  тато,хова  очі
І  так  і  сяк  директору  мовляє:
-Мій  син  учитися  не  хоче,
Нічого  зовсім  той  не  знає.

-Давайте  щось  тоді  робити!
Це  ж  день  за  днем,це  ж  день  за  днем!
-А  може,треба  його  бити?
Ну  так,по  батьківськи,ремнем?

-Та  що  ви!Припиніть!Не  треба
За  ум  узятись  він  захоче!
Повірте,буде  в  цьом  потреба
Бо  покрасніють  навіть  очі!

Так  з  червоними  вухами
Повертаються  додому.
Плачуть  мамі,бо  сказали
Сина  виженуть  із  школи!

Що  ж  то  буде  за  дитина?!
Як  на  світі  буде  жить?
Якщо  вчитиме  уроки,
Можна  буде  щось  зробить!

-Вчися,сину,ще  не  пізно
Й  слухайся  учителів!
Не  ходи  гулять  з  уроків,
Бо  будЕ  мені  морока!

-Мамо,більше  так  не  буду
Ти  пробач  мені  за  все!
Я  ж  не  думав,що  зі  школи
Виженуть  мене  за  це!

Так,з  палким  ентузіазмом
Сів  Максимко  за  уроки
З  ним  сиділи  Віка  й  мама
БУло  ще  тієй  мороки…

Довго  так  вони  сиділи,
Тато  аж  захвилювався
Ще  б  хвилину  й  посивів  той
Сильно  так  він  переймався!

Вчили  вірш  поета  Ґете
Там  рядочків  шість  чи  п‘ять…
Та  за  півтори  години
Можна  ж  було  вірша  знать!

Вивчили.І  силой,пОтом,
Виконали  цю  роботу
Разом  полягали  спать
В  школу  рано  ще  вставать.

Встали:  мама,тато,Віка
А  Максимко  й  досі  спить
А  не  треба  до  півночі
Вроки  довго  так  робить!

Встав  нарешті  і  синок
Голова  больненька
Мама  чаю  наливає
З  пиріжком  смачненьким.

Знов  дзвінок,урок  і  двійка
А  за  вірш  отримав  п’ять  
Та  й  на  радощах  з  уроків
Знову  вибіг  погулять!



СКОРОЧЕНО!
Написала  в  7  класі,вірш  повністю  на  реальних  подіях  про  мого  братика  Максима.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025058
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2024
автор: Вікторія Коваль