Сьогодні плаче лист, висить на гілці, рветься
На вітрі, небуття зими стає все ближче.
Він повен крижаних примар й потвор зі снігу.
Це плаче лист... Тримається і просто плаче.
Це щирий плач, який направлений до когось.
Повторює, що він частина загального,
Що в цьому є конфлікт, що має місце спротив;
Залишитись частиною - зусилля слабне:
Він відчуває життя того, хто дав життя.
Це плаче лист. Не плач до Бога про увагу,
Не дим розвіяних героїв, не плач людей.
Це плаче лист, що він себе не перевершив,
Фантазія відсутня, чи замало сенсу
Знаходять слухачі останні в його суті,
Доки нарешті його плач не обірветься.
[i]1952
В пізніх віршах, написаних після 70 років, Воллес Стівенс продовжує досліджувати природу поезії, роль творчої уяви, бореться зі своєю тривогою старіння, втомою та страхом, що його поетична сила занепадає. Хіба не відчувається, що мертвий лист, який чіпляється за гілку - образ старіння й смерті? Хіба його плач, що «він себе не перевершив», не є відображенням страху Стівенса, що він не зміг подолати обмеженість своєї особистості?
[/i]
[b]Wallace Stevens The Course of a Particular[/b]
Today the leaves cry, hanging on branches swept by wind,
Yet the nothingness of winter becomes a little less.
It is still full of icy shades and shapen snow.
The leaves cry . . . One holds off and merely hears the cry.
It is a busy cry, concerning someone else.
And though one says that one is part of everything,
There is a conflict, there is a resistance involved;
And being part is an exertion that declines:
One feels the life of that which gives life as it is.
The leaves cry. It is not a cry of divine attention,
Nor the smoke-drift of puffed-out heroes, nor human cry.
It is the cry of leaves that do not transcend themselves,
In the absence of fantasia, without meaning more
Than they are in the final finding of the ear, in the thing
Itself, until, at last, the cry concerns no one at all.
1952
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024972
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.10.2024
автор: Зоя Бідило