шепіт прискорений в крик
кількасот метрів протримався в сідлі вітру
поки той намагався роздмухати
місячне світло провалене у вовчі ями
повалити пам’ятник жука-бронзівки на квітці
здути краплину з віконця плеса
щоб клонувати з неї майбутній дощ
чи підкинути на шершаву щоку кори
наче підкидається з легкої руки
мова дитячої безпосередності у латину
де всенькі Рими ведуть до дороги
між серденьком і ковадлом
яку неможливо ніяк
ніяк
29.07.23
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024965
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.10.2024
автор: Тарас Яресько