Я наллю у свій келих вина
і вип'ю за недругів, ворогів.
Я не пю, але вип'ю до дна,-
Щоб розвіяти свій біль,чужий гнів.
Бачу ,як крізь лупу людину
Я несуддя , щоб когось судити.
Як веде себе, як скотина...
Я хочу її на мить зупинити.
Я живу, як свята монашка
Робота,і хата та святий храм.
Не шукаю розваг, коли важко
А молитва лікує душу від ран.
Ні ,легких доріг не шукаю
І друзів,щоб випити з ними вина.
А чужих на поріг не впускаю,
Щоб не пити мед - отрути до дна.
Я не воїн на полі бою,
Не ношу за пазухою камінь.
Рану душі словом загою,
І скажу своїм ворогам "Амінь!".
Я на п'єдестал слави не рвусь,
Щоб золоті медалі носити,
Якщо впаду, то я підіймусь
Встану, щоб заново просто жити.
Я не плазун, не блазень, не раб,
Не вмію у клоунаду грати.
Не орел, не ловлю в морі краб,
Щоб жабу у болоті дістати.
А я не вчу нікого жити,
І не кажу, що мудрець з мудреців.
Мені б сина навчити жити,
Щоб був людиною серед людців.
Не дозволю себе топтати,
Щоб покусав до крові дикий звір.
А краще дурню промовчати...
Чим будувати дружбу без довір.
Я не гашу вогонь руками,
Щоб обпік аж до білих міхурів.
Не дам топтать себе ногами
Відійду в сторону ,щоб дух зміцнів.
Так я кожен день вчуся жити,
Не раз похитнеться мій слабкий крок.
Вчусь у любові світ творити
Пізнаю людей, п'ю Життя - ковток.
Не хвалюсь ,що пан серед панів
Найкращий, найгарніший на світі.
Могутній, як дуб між ясенів,
Що ,як Бог все можу на цім світі..
Я наллю у свій фужер вина
Розіб'ю криштальне скло на друзки.
Не знаю, в чому моя вина?...
Коли вітер рве в дуба галузки?...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024880
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2024
автор: Чайківчанка