Твір мого друга -II (уривок)

...
(уривок)


...Він  був  справді  знаменитістю.  –  видихнув  хмару  диму  Фріц,  –  Тією  особистістю,  увага  якої  вже  здається  визнанням  твоїх  власних  якостей.  І  багато  хто  хотів  домогтися  тої  уваги.  Його  запрошували,  нарозхват.  І  то  було  того  варте.  Розмовляти  з  ним  цікавіше  ніж  дивитися  телевізор,  корисніше.  Тлумач  видавався  наче  з  іншої  планети.  Доброзичливий,  дотепний.  А  головне  –  поважав  співрозмовника.  Щирий  із  друзями,  ніжний  із  жінками.  Він  втілював  у  собі  людяність,  саму  звичайну.  Він  ставав  популярним.  Читав  лекції  по  гімназіях,  робив  доповіді  ротаріям…

-  Що  таке  ротарі,  –  поправляла  вушка  ведмедику  Паулінхен.

-  Такий  закритий  клуб.  Гурт  впливових  дядьків.  Вони  об`єднуються  аби  творити  добро,  допомагати  людям,  ділитися  власним  досвідом  та  постійно  розвиватися.  Тож  ротарії  ті  намагалися  залучти  і  його  до  співпраці.  Давали  рекомендаційні  листи  до  магістрів.  Але  він  не  вівся  на  це…  Висловлював  свою  думку,  часто  найрізкішу.  А  незалежну  і  впевнену  в  собі  людину  недолюблюють.  Бо  викликає  роздратування...  І  поступово  багато  хто,  із  тих,  що  його  розхвалював  і  навіть  підлещувався  перед  ним,  вже  чекали  його  зривів…

-  От  і  я  запросив  його  до  своєї  гімназії.  Я  був  тоді  її  директором.  І  разом  з  цим  ще  викладав  історію  та  математику.  Була  алгебра  у  старших  класах.  Він  сів  просто  за  парту.  На  вільне  якесь  там  місце.  Сидів  мовчки.  Я  пояснював  біном  Ньютона..  Записували  всі…  Писали,  поглядаючи  на  новенького…  І  його  сусіда  писав.  А  тлумач  щось  йому  підказав.  І  закортіло  над  ним  пошуткувати.  Призупиняю  урок.  Кажу  про  те,  хто  завітав  до  нас  у  гості,  назвавши  його  ім`я.  Про  те,  що  він  тлумач.  І  запрошую  до  кафедри.  Кепкую,  що  може  він  краще  пояснить  тему…

-  Фріц  замовк,  неначе  щось  побачив  над  полем…  Та  продовжив:

-  -  І  ти  знаєш,  він  вийшов.  Привітався,  як  слід  німецькою.  І  раптом  спитав,  чи  розуміють  учні  англійську…  І  розповів  про  Ньютона  дослівно  таке:  «Isaac  Newton  served  two  termes  in  the  Britisch  Parlament.  During  the  two  years  he  spent  in  the  House  of  Commons,  he  never  opend  his  mouth  except  once,  when  he  asked  semeon  in  the  gallery  to  open  a  window…»

-  Фріц  знову  замовк,  наче  зачаївся.  Потім  підморгнув  Паулінхен  хитрим  оком:

-  Я  тобі  перекладу.  «Ісаак  Ньютон  два  терміни  служив  у  британському  парламенті.  За  два  роки,  що  він  провів  у  палаті  громад,  він  жодного  разу  не  відкрив  рота,  крім  одного  разу,  коли  попросив  когось  там,  на  галереї  відкрити  вікно…»

-  Даль  бурякового  поля  виблиснула.  Над  нею  пролетів  птах,  гулко.

-  -  Бачила  б  ти  що  утворилося  в  класі…  Мої  неслухи  й  порядні  учні  піднялися.  Всі  як  один.  І  зааплодували.  А  тлумач  підійшов  до  дошки.  І  розклав  біном  ньютона.  Рвучко  постукуючи  крейдою.  За  шкільною  програмою  формула  бінома  вивчається  із  степенями  N,  що  дорівнює  2  та  3.  Його  ж  (а+b)  був  розкладений  з  добутками  десятих  степенів  до  його  доданків  аж  до  четвертого  ступеню.  Бездоганно.  Була  німа  сцена.  І  я  брав  у  ній  участь…Я  начеб  то  рухався,  не  рухаючись  з  місця.  Наче  плив  течією  загальної  тиші,  що  запала.  Як  завмерла  течія  річки.  І  тут  словами  не  допоможеш...  Я  відчував  шкірою  ту  поважну  увагу,  що  струменіла  з  усіх  очей  йому  навстріч…  Дивно  було  те,  що  він  не  міг  наперед  знати  про  урок  математики.  Про  те,  що  темою  буде  саме  біном  Ньютона.  Все  вийшло  спонтанно.

-  Звідки  ти  все  знаєш?  –  запитав  я  його,  аби  розрядити  всіх.  –  А  ми  тут  думали,  що  в  школах  соціалізму  вивчали  суцільний  Марксизм-Ленінізм…

-    Як  раз  із  тої  школи.  –  відповів  він,  –  у  нас  була  з  біса  гарненька  вчителька  англійської.  Заставляла  нас  сумлінно  читати  по-англійськи.  От  ми  й  вивчали  за  ради  неї…  Аж  на  пам*ять  різні  лемерікси  про  дівча  із  довгим  носом  та  вірші  Бернса,  про  прекрасний  світ,  неповторний.  Звісно  ж  –  про  любов  …

-  Багатство  його  душі,  -  провадив  далі  Фріц,  -  і  було  у  знанні,  що  світ  прекрасний.  Поганила  світ  влада  грошей  і  влада  людини  над  людиною.  А  це  якраз  і  був  наш  світ.  Світ  при  владі  грошей  йому  здавався  хибним  і  невірним.  Кому  це  сподобається?

-  А  чому  він  був  таким?

-  Вихований  іншим  суспільством,  соціалістичним.  А  ще  –  голос  крові  заявляє  свої  права,  завжди…

Старий  потягнув  в  себе  повітря,  забувши  про  сигару.  Вони  диміла  в  його  схиленій  правиці,  тоненькою  цівочкою  вицвілого  диму.

-  І  багато  років  згадую  я  наші  розмови  та  наші  мовчання...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024753
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2024
автор: Сумирний