* * *
Цей світ ще не зважив своєї свободи.
Цей час ще не відає власних творінь.
І як же прожити від мрій до скорботи,
Щоб вийти у всесвіт лунких озорінь?
Ховається небо у стомлених мевах.
А янголи світла пульсують в очах.
Тут інші епохи застигли в деревах,
Поки догорає печаль у свічах.
І мчать у незвіданість потяги щастя.
А в серці спинити їх сили нема.
І ти так далеко від свого причастя,
Бо пам'ять тебе ще за душу трима.
8.10.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024573
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.10.2024
автор: aleksgun