Втретє вмивається осінь сльозами.
Люди, о Боже, що коять із нами?
Добре жилося нам в мирі й любові...
Ріки від крові уже пурпурові.
Стогне земля, всюди вирви, руїни,
Топчуть рашисти мою Україну.
Трощать сади... Де сховатись пташині?
Де той притулок бездомній тварині?
Надія остання, що їх погодують,
Теплом і любов'ю Герої зігріють,
Страх допоможуть звірятам здолати,
Як чують, що поруч стріляють гармати.
Воїни наші добра і любові.
Звірі на фронті також у двобої.
Ангели, друзі, круті охоронці -
Бліндаж, як домівка, кожній тваринці.
Захисток й силу вони відчувають:
- Це побратими, - їх так називають.
Радості стільки в маленькій голівці?
Як бачать з позицій вертаються хлопці.
Востаннє* вмивається осінь сльозами.
Мир, Перемога вже не за горами.
Повернуться з фронту воїни-хлопці,
А з ними й пухнасті круті охоронці.
* Востаннє - тут прислівник (в останній раз).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023932
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.10.2024
автор: Галина Лябук