Тут Сонце розливає єлей на спекотні голови

Тут  Сонце  розливає  єлей  на  спекотні  голови
І  тріпоче  жага  у  повітрі  жаркими  хвилями  
І  ти  наче  маревом,  сірим  розпеченим  оловом
Заповнюєш  діри  на  серці  пробитім  блакиттю.
Закликаєш  позбутися  рим,  щоб  писати  про  тебе  більше.
Кректіти  качками  та  жабами  довкола  замку,
Де  все,  ще  чекають  на  ворога  й  пишуть  вірші
Де  попри  Єлену  заводять  собі  коханку.
Де  все,  ще  лунають  сирени,  здригаються  землі  
Від  тупоту  коней  і  ядер  чавунних  гармат
Я  б  писав  про  Єлену,  коли  б  не  ворожа  темінь
І  коли  б  не  Єлена  про  подвиги  більше  б  писав.
Чи,  можливо,  я  б  тихо  згадав  і  на  промені  сонця  
Нанизивши  ймення  героїв,  їм  почесть  складав
Чи  знаєш,  ти,  світе,  чом  знову  в  твоїй    короні
Нещасна  голубка  і  висохлий  геть  водограй?!
Що  б’ється  Хотин,  що  піднесені  крила  в  болоті
Що  гойдає  праща  камінь  помсти  між  морок  очей.
І  лягають  рядки  патетичні  та  серцем  скорботні,
Ллється  кров  крізь  блакить  і  гарячий,  гарячий  єлей.

26.01.2023

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023880
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.10.2024
автор: Володимир Каразуб