Весілля одичалих (продовження)

Сестричка,  звісно,  зраділа,  що,  мабуть  відтепер  новоявлена  кацапка  не  буде  претендувати  на  батьківський  спадок.  Жінка  засобиралась  у  дорогу  й,  водночас,  переживала  за  Ромуальда  :  брати  чоловіка  із  собою  в  дикі  місця  було  небезпечно.  Міазми  від  болот  та  гороховихлопних  дуп  андрофагів  могли  отруїти  колишнього  завсідника    віденських  кав’ярень.  Але  й  вдома  без  нагляду  залишати  мусью  було  небезпечно  :  або  півень  дзьобне,  або  сусід  споїть,  або  якась  удова  приманить.  Тому,  зітхнувши,      корчмарка  поскаржилася  у  поліцію  на  побутове  насилля  з  боку  підкаблучника  Ромуальда  й  того  було  запроторено  у  поліцію  на  15  діб  :  нагодують,  приглянуть.  Тепер    можна  й  у  путь-дорогу....
Вибілені  українські  хатки  серед  квіточок  -  після  перетину  кордону  змінилися  на  неохайні,  захаращені  подвір’я  серед  родючого  бур’яну.  Навіть  сам  простір  у  кацапії  відчувався  якось  викривлено,  хворобливо,  дещо  скажено.  Пролітаючі  мимо  діліжансу  ворони  каркали  :  «царррр!  царрр!»,  уздовж  узбіччя  траплялись  п’яні  ванюшки,  які  спали  у  багнюці.  А  ті,  що  могли  ходити,  знімали  шапки  й  кланялися  городовим,  більш  багато  вдягненим  співгромадянам  й  усьому  (окрім  теліг  селян),  що  сунуло  колесами.  
На  в’їзді  у  Тьмутараканск,  де  тепер  мешкала  Підя,  стояв,  вилеплений  з  гною  двоглавий  орел.    Над  смердючим  уродом  майорив  транспарант    на  кумачі  «ЖИЗНИ  ПУТЬ  НЕВЫНОСИМ?  ЗНАЧИТ  ГОСПОДОМ  ЛЮБИМ!».  Ямкувата  дорога,  яка
витрясала  з  Моремухи  душу,  нарешті  привела  її  до  школи,  яка  
зовні  майже  не  відрізнялась  від  інших  обдряпаних  будівель  
містечка.  Тут  у  столовій,  що  просякла  запахом  кислої  капусти,  
мало  відбутися  весілля.  Пройшовши  мимо  гравшої  у  каторжан,  матюкливої  дітвори  й  побачивши  інших  гостей,  що  барвисто  розрядились  й  збуджено  перегукувались,  Моремуха  пішла  за  ними  на  задній  двір  школи,  прикрашений  білими,  червоними  й  синіми  кульками.  За  рогом  школи  стояв  якийсь  мужчика  й  ссяв  на  стінку,  зосереджено  дивлячись  перед  собою.  Жінки,  що  проходили  мимо,  зробили  ссикуну  слушне  зауваження  :  у  дворі  школи  стояв  дерев’яний,    підкосившийся  сортир.  Мужчинка,  застебуючи  мотню,  увічливо  пообіцяв  наступного  разу  сходити  туди.  Весільна  вистава  кликала  до  початку.    

--------
далі  буде

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023562
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.10.2024
автор: Олесь Ефіменко