Зафарбувала блакить неба...
Затемнені наші краї...
Невже поплакати так треба,
Осінь, стривай, поговори.
Твоя краса всім сліпить очі
І це не вигадка моя,
Зірки осяюють щоночі
Твоє мережеве вбрання.
Всі відчувають час розлуки?
Десь поспішає вже зима,
Згадаю тільки мерзнуть руки,
Під білим ліжником земля.
Малюю словом так невміло,
Похмуре небо і лани.
Душа від спогадів тремтіла,
Родинне щастя бачу в сні.
В сюжеті знов зимова днина
Холодні, хмарні вечори...
Недомальована картина,
Ще треба теплі кольори.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023078
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2024
автор: Grace