День в сутінках вечірніх задрімав,
Ніч тихий сон його оберігала,
Лиш вітер невгамовно пустував
Зі снігом, що зима понасівала.
Зненацька підхопив мої думки,
Погрався, як з пір'їнками, словами,
А потім у шпаринці залишив,
Щоби сніги їх там замурували.
Та мури ті невдовзі тануть почали,
В струмках збиралася волога їхня,
Думки водою тихо поплили
Народжені рослинки напоїти.
В турботах линуть літо і весна,
І ніколи решетувати воду,
Щоби природі відділить слова,
Породжені моєю головою.
Лиш осінь для дарунків час знайшла!
Сипнула всюди листям золотавим...
В букет зібрала їх і понесла,
Щоби холодні думи прочитати...
14.02.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023073
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2024
автор: Martsin Slavo