«Вже осінь гріється у листі»*,
лишаючи палкі сліди.
Тобі за нею йти. Іди!
Туди, де ранки не росисті
в передчутті немов біди.
Там день - холодний та худий.
І в тому русі не сахнешся
ні снігу першого в саду…
ні тиші міста. Німоту
нестимуть вулиці, на нежить
хворіючи з тобою. Ти
ходи не стримаєш. Іди!
Той день мине, як хлип води.
………………………………………
*Перший рядок належить поетесі Валентині Мироненко, зі збірки «Душа як скрипка, на семи вітрах».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022371
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2024
автор: Надія Позняк