Поклони осінь б’є зів’ялим листям,
Встеляє землю золотом рясним.
Шкребеться кішкою в душі розхристя,
Із поглядом сердечним - пожадним.
Занурюєшся внутрішньо у себе,
У серцевину спогадів в’язких.
Ох, скільки пережитого, далебі...
І жменька сміху промайне, і гріх...
Ніхто не застрахований напевно
Ні від біди в сльозах, ні від добра.
Як не старайсь усе зробити ревно,
Десь з’явиться ще клопотів сповна.
Так і біжить життя стежина в осінь,
На скронях полишає бабин слід.
Поміж пухнастих хмар, манить ще просинь,
Та й ліс сипне ще в пригорщу ягід.
Заманить сад горіхами смачними,
Покличе річка з вудкою прийти.
Звичайні будні, з діями простими, -
Бажається ж на згадку зберегти.
16.09.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022356
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2024
автор: Валентина Ланевич