Ірина Вовк. ВИХІД ЗБІРКИ "ПОРА ОПАДАНЬ…"

СУБОТА,  14-е  вересня!  Вітаю...

[color="#ff0000"][i]ДОРОГА  ПИСЬМЕННИЦЬКА  БРАТІЄ!  У  мене  ВЕЛИКЕ  СВЯТО...  Сезон  ЗОЛОТОЇ  ОСЕНІ,  вересневих  ОСІННІХ  ДОЩІВ  та  раннього  БАБИНОГО  ЛІТА  відкриває  з'ява  моєї  довгожданої  післяювілейної  збірки  ВИБРАНОЇ  ЛІРИКИ,  яка  вийшла  в  двох  обкладинках  (уявіть  собі,  і  таке  буває!)  у  видавництві  "СПОЛОМ",  з  яким  я  незмінно  співпрацюю  з  2013-го  (теж  ювілейного)!..

А  називається  вона...  ммм...  і  не  повірите:  "ОСІНЬ...  ПАДАЄ  ЛИСТЯ...  ДОЩ...,  або  ПОРА  ОПАДАНЬ..."  

Цікава  вона  тим,  що  поєднує  мою  поезію  різних  років  про  Осінь  разом  з  дивовижними  світлинами-вкладками  доні  Златоусти  (Усті)  з  її  авторської  сторінки  Інстаграм  Zlata_Vovk
Щоб  наблизити  Вас  до  емоційного  настрою  сприйняття  моєї  улюбленої  пори  року,  публікую  тут  у  якості  презентації  свою  передмову  і  коротеньку  "летючу"  імпровізацію...[/i][/color]

[b]СЯДЕ  ОСІНЬ  НА  ПАГОРБІ…[/b]

[b][i](передслово)
[/i][/b]
…Коли  приходять  ювілейні  дати,  хочеться  озирнутися  і  побачити  себе  наче  з  відстані  Часу,  наче  ти  мчиш  у  надзвуковому  поїзді  з  різними  обличчями  у  вікнах…  Ті  обличчя  –  твої  власні,  рідні  –  але  ти  вглядаєшся  в  них  і  з  легким  сумом  розумієш,  що  вони  піддаються  неминучим  змінам.  Ти  вихоплюєш  на  швидкості  лету  якісь  окремі  риси  своїх  власних  облич  і  несамовито  вигукуєш:  «Це  я…  Боже,  це  я…»  Біля  тебе  у  цьому  поїзді  спочатку  вирізняються  силуети  знайомих  тобі  людей  –  батьків,  родини,  друзів,  але  поїзд  безупинно  мчить  далі  і  силуети  несподівано  розтають  у  непроглядному  тумані  майбутнього.  Це  не  завершений  процес…  Поїзд  не  зупиняє  своєї  ходи,  можливо,  лише  швидкість  дещо  сповільнюється…  Далі  буде  нова  дорога…  нова  мета…  І  обличчя  твої  власні  будуть  щоразу  іншими,  і  силуети  довкола  тебе  набуватимуть  нових  форм…  Лишається  незмінним  бажання  рухатися  вперед,  не  зупинятися  на  півдорозі…Це  головне!

…Тепер  про  поезію  Осені  –  вона  така  ж  різноманітна  відтінками,  як  і  ті  обличчя  в  вікнах  надзвукового  поїзда.  А  надто,  коли  про  Осінь,  свою  улюблену  пору  року  пише  Та,  що  народжена  восени…  Так,  я  вереснева  –  і  тому  Осінь  для  мене  завжди  особлива…  багатозвучна  і  багатобарвна,  живописна  і  музично  окреслена…  Так  і  народився  задум  зібрати  в  єдине  творче  полотно  все,  що  стосується  Осені…  Плавне  погасання  літнього  Сонця  і  м’який  перехід  палючого  спекотного  Літа  в  теплу  золоту  Осінь…  Кружляння  падучого  листя…  Дощі  –  спочатку  меланхолійні,  а  потім  все  більш  строгіші,  з  крижаними  нотками.  Ключі  відлетних  птахів  у  високості…  Похмурі  ранки…  Аж  до  перших  заморозків…  До  останнього  осіннього  листочка,  залишеного  Осінню  на  прощання  на  фасадному  уступі  твого  вікна…

[color="#ff0000"][b][i]«Сяде  Осінь  на  пагорбі,  обійме  коліна  –
і  впаде  у  її  поділ  останній  листок  осінній…»
 (З  народного).[/i][/b]
[/color]
Це  не  назовсім…  А  лише  через  Зиму  –  до  наступної  Весни…

***
…і  не  змовкає  музика  ота,
Де  літо  і  ожитнені  літа…
Де  дощ  паде  під  звуки  «Сарабанди»,
Де  ще  цвітуть  улюблені  троянди…
Де  по  дощі  –  невинна  неба  просинь…
Де  між  ожин  налитих  –  Тепла  Осінь,
Нагріту  землю,  мрійну,  соковиту,
Оберне  в  дар  знеможеному  Літу…
Де  Сонце  тоне  в  шурхотливім  листі,
А  листя  –  то  метелики  барвисті…

[i]Авторка  –  Ірина  Вовк.
[/i]
З  БОГОМ!...  У  ВЕЛИКИЙ  СВІТ!..

М.  ЛЬВІВ








адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022230
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.09.2024
автор: Сіроманка