Ластівки щебетали на господі,
Крилечка розминали чи міцні.
Вже дозріли гарбузи на городі,
Осінні потекли спроквола дні.
Сонечко покотилося нижче небом,
Рання прохолода то́ркає пліч.
Думкою полоснуло, наче лезом,
Хто ж за кривди скоєні дасть одвіт?
Клином журавлиним у високості
Душі неупокоєні летять...
Щем у серці та злість у свідомості:
"Має вже бути розплата встократ.
Краю мій рідний, земле, згорьовані,
Кров’ю умиті та слізьми з очей,
В мирі засяйте, з Божого помислу!
Досить щоденно вже наглих смертей!"
12.09.24
світлина: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022089
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.09.2024
автор: Валентина Ланевич