Те саме місце і той самий парк,
І ти давно мене вже не питаєш,
Чи я жива, чи не жива, що тут і як
Та щось підказує, що ти, можливо, знаєш
Я вірші не пишу останнім часом
Життя поставило нам всім яскравий шах
У нас немає часу із запасом
І кожен з нас наче в неволі птах
В дитинстві якось я не розуміла,
Чому у нас фольклор такий сумний
Та знов тривога в синім небі задудніла,
Маскую посмішкою біль глухий.
11.09.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022035
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.09.2024
автор: Людмила Побережець