Через луг стежина в'ється
аж до лісу, через річку.
Розбудила мама зранку
і мене, й мою сестричку.
Ми швидесенько зібрались,
бо на нас чекало сонце.
Вже проснулось, в росах вмилось,
зазирало у віконце.
Повело нас по стежині
до лісочку, де смерічки.
Там дозріли на галяві
запашні для нас сунички.
Вітерець легкий літає,
нахиляє низько віти.
Ген зайчатко визирає
з-за куща, де сині квіти.
Поряд жовті заясніли,
підібрав хтось колір вдало.
Усміхнулася сестричка,
барви серденько впізнало.
І матуся задивилась
на ті сині й жовті квіти.
І сказала: "Ви щасливі.
Ви найкращі в світі діти!
Маєм землю, що ввібрала
цвіт небес і сонця світло.
Є для нас, тому так гарно,
так яскраво все розквітло."
Через луг стежина в'ється...
переходимо знов річку.
Відзеркалюють вже хвилі
сонця й неба ясну стрічку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021768
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.09.2024
автор: Надія Башинська