***

Погожий  день  кричить  у  вікна,
Вриваєсь  синява  крізь  скло...
Мов,  цвинтарна  плита  гранітна
Безжалісно  в  підлоги  дно
Втопила.
Не  хочу  бачити  нічого:
Ні  сонця,  ні  людей,  ні  світ...
Зростуся  з  ложем,  лиха  мого
Ніхто  не  взнає...  Наче  в  сіть
Впіймала  ти  мене,  Афіно,
І  прямо  в  серце  мчить  стріла,
Останній  подих,  --  і  твоєю
Навік  уже  моя  душа...
Застигла  кров,  не  б'ється  серце,
Я  --  мрець  живий,  що  невмира.
Забудь  тебе,  хоч  не  вернешся,
Не  зміг.  О,  спопели  до  тла,
Свароже,  тіло  бездиханне,  прошу!
Не  вилікувать  вже  мене  ніяк!
Нестерпний  біль  стискає  груди;
Змією  думка  заповза,
Зжирає  мозок,  ллє  отруту,
І  через  очі  витіка.
Згасаю,  гасну,  кам'янію,
Іскра  остання  догара.
Люблю  тебе,  і  не  жалію...
Та  з  вітром  злилися  слова.



01.01.2018

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020982
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2024
автор: M_Rever