Оглядаюсь на рік минулий,
скільки в небо пішло людей.
Пам’ятаємо – не забули.
І війна не скінчилась… Йде.
Нащо смерті, на небі ж рясно,
нащо втрати незгойні ці?
Як же рано, о, як невчасно
зброя випала з рук бійців.
То скропилися кров’ю квіти,
то зчорнів перед смертю світ –
Це ж твої, Україно, діти,
то ж весняного саду цвіт!
Як війну би не називали:
чи ООС, чи раніш – АТО,
від рашистів куль, їх навали
воїн витримав, впав – бетон…
Бог і совість – важливі свідки
в цій кривавій святій борні…
Підростають війни сирітки
й тата бачать лиш уві сні.
12.08.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020894
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.08.2024
автор: на манжетах вишиванки