Болячок напосіло без ліку,
від них спасу немає, ні радості.
Я – людина похилого віку,
нишком заздрю утішливій старості.
Скільки б не написала тут слів я,
і в які б не впрягалася борони,
нас рубає мечем безгрошів’я,
та клюють в тім’я бідності ворони.
Ненависні пенсійні подачки
здатні лиш на оцінку і враження.
Отакі-то в похилих задачки,
а в тих рішень – одні навантаження.
Кров повільно пульсує у скронях,
вже пора б і думки врівноважити.
Теплий ранок спровадив безсоння,
й пропонує: «гальмуй, годі скаржитись».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020790
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2024
автор: на манжетах вишиванки