Струмені кохання

Простокохання,  що  буяє  мовчки  
звідусюди,
немовби  чай  з  какао  промовля  
одна  душа  на  люди.

Де  височінь  здалека  мліє  
срібним  передзвоном,
де  нитка  та  зіллється  
із  небесним  склоном.

Почуття  надії  та  тривоги  
одночасно  сплетені  у  воєдино
у  такті  страждущих  тяжінь  
вони  зомліють  непокірно.

Запалюючи  шалений  вогник  пристрасті  -  
палкого  розуміння
у  стосунків  та  відносин  
звисочіє  та  зволає  дике  зубожіння.

Леткий-терпкий  камінчик  щастя  
та  стривоженої  непокори
зважатиме  легкій  сердечній  та
одвічній  волі,

де  двоє,  мов  один  гатунок  
пестощів  цнотливих  
зведуться  в  цілу  ниву  
зверхнощів  журливих.

Пройде  той  час...  
какао  стане  чаєм,
ізпліснявівши  над  
глибоким  небокраєм.

Зведеться  стан  кохання  -
вічної  жадоби,
і  той  вогонь  лиш  заіскриться,
як  чудний  день  стрічань  і  мимоволі

засигналізує  парадигму  у  коханні  –
вічнозеленім  божестві  бажання.

Заясіє  сонця  промінь  –  зникне
зверхність  –  з'явиться  кохання
напрочуд  безкінечному  
прощанню.

13.05.2018

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020126
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2024
автор: Мирослав Екман-Кременецький