Тато, мама, я і братик,
Поспішаєм в ліс гуляти.
Через поле напростець
Підганяє вітерець.
Нещодавно всю пшеницю
Покосили, як годиться.
А скінчилася стерня,
Більш ні кроку навмання.
Мимо соняхів завісу
Підійшли гуртом до лісу.
Братик, наче остовпів,
Лиш почув пташиний спів.
В лісі всюди гарні квіти,
Як же нам тут не радіти!
Рій метеликів навкруг,
Не летять лише до рук.
І в повітрі, і на суші,
Діловиті непослушні:
І жуки і слимаки,
І мурах, мабуть, полки.
Находились мама з татом,
Нагулялись ми із братом.
А додому, зазвичай,
Назбирали трав на чай.
Всі легку відчули втому,
Тож прямуємо додому…
Раптом тато зупинивсь:
– Хто пожежу учинив?!
Біля стежки зовсім поруч,
Рветься полум’я угору.
Що за прикра дивина?
Загорілася сосна!
Взявся десь зненацька вітер.
– Всі мерщій ламайте віти,
І вогонь в траві гасіть,
Ще пісок сюди несіть.
Дружно слухаємось тата,
І працюємо завзято.
Прокопали колом рів,
Щоб вогонь у ліс не брів.
Налетіла хмара раптом,
Потемніло в лісі надто.
Лише факелом сосна
Світить полум’ям одна.
Сповістила злива громом,
Що пора уже додому.
Ми приборкали вогонь!
Бруд стрясаємо з долонь.
Стоїмо усі щасливі,
Раді цій короткій зливі.
Бо вона «на посошок»
Загасила і вершок.
По небесній магістралі
Попливли хмаринки далі.
Так закінчився двобій,
Й тато нам сказав: «Відбій!
Разом ми – велика сила!
Ми пожежу загасили.
Натомилися украй,
Тож додому вже пора».
Й поспішили по дорозі,
Горді в нашій перемозі…
Днина тепла і ясна
Просушила одяг нам.
Отже, висновок з пригоди:
«Не чиніть природі шкоди!
Іскри крихітної жар
Розіграв поганий жарт».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019406
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2024
автор: на манжетах вишиванки