ЧЕРЕЗ РИТВИНИ ЧАСУ
У снах, через ритвини часу
лечу до забутих криниць.
Знов корчить прожите гримасу,
жбурляючи жмені зірниць.
Ні зблиску на чорному днищі,
замулене вщент джерело.
І тиша, мов на кладовищі,
куди перебралось село.
І ніби лелек дивний клекіт
ловлю, як чуже каяття.
Лиш мить, а дороги далекі
у снах в пережите життя.
Спішу наугад споришами
до мальв, як хатинка на зріст.
Лечу крізь безсмертя до мами,
несу у душі благу вість.
Тривожу дитинство заснуле,
в колисках принадних світів…
І шлю телеграми в минуле
без коми, без крапки, без… слів.
17.04.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019203
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2024
автор: на манжетах вишиванки