Посидь, послухай, помовчи.
Поприслухайся до безсмертя.
Чиї у нього голоси?
Якому з них озветься серце?
З яким увійде в діалог,
поділиться, спитає,
чи є хоч в чомусь сенс і бог,
чи жодного немає.
Почувши відповідь, рикне
й захоче сперечатись
про найважливіше земне,
помпезно розпочате;
про купу планів і програм,
проектів і прожектів,
отриманих і тут і там
негаданих ефектів.
Про ціль, про місію, про роль,
приречення і фатум,
цілеспрямований контроль
нерідко кострубатий;
невірність обраним шляхам,
неочевидність кроків;
про спотикання тут і там
від саморобних вроків.
Чимало буде говорить,
чимало накопилось.
Жодним з досягнень замістить
не вийшло зняті крила.
Посидь, послухай серця плач
під гам світопорядку.
За вибір глухоти пробач.
І розпочни спочатку.
02.08.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019138
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2024
автор: Ольга Олеандра