Світлані
Я море пригадав до болю
І кипариси під вікном,
Не в змозі я змінити долю,
Якби і був би чаклуном.
Плескались в морі ми доволі,
Як парочка дельфінів, нам
Здавалось, - на морськім просторі
Спокійно людям й кораблям.
Шуміли хвилі під скалою,
Під каменем чаївся краб,
А чайки скиглили з журбою
І поряд швартувавсь корабль.
Захоплювались хвилі грою
І хлюпотіли, наче так,
Щоб убаюкать нас з тобою,
Ще усміхався нам моряк.
Не знали ми, що зло-нещастя
Тамують кораблі в броні
І що вже плавають зубасті
Акули і на мілині.
Що буде вся земля квітчаста
Не в бризках моря, а в крові,
Що будем згадувати часто
І мирне море й кораблі.
Якби ж то знали ми, як би ж то...
Без моря жити б не змогли, -
Наділи з мушель би намисто,
З дельфінами би поплили, -
Де вітер свище, сині хвилі,
Де сонце вічно золоте,
І нам було б усе по силі,
Усе просте і непросте!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018274
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.07.2024
автор: Рунельо Вахейко