України вільної боєць
З наплічником, у камуфляжі… Те
Вгадать не важко: український воїн.
Одразу видно: серце золоте,
Народжений, звичайно, не для воєн.
Широкий лоб зі шрамом навскоси,
Не очі, а великі дві тернини…
Онук він чийся, чи коханий син?
В нім відчуваєш доброту людини.
Видніється у зморшках слід від мук,
Бо бачив на війні уже не мало.
Пив полини після гірких розлук,
Давно забув, як пахнуть руки мами.
Та запах пороху ураз вгада,
Він зна, що смерть частіше пахне кров’ю…
За побратимами не раз ридав,
Як їх востаннє обіймали вдови…
Дивився й смерті теж не раз в лице
І подих чув її, як лід, холодний.
Хлопчина, котрий став тепер бійцем,
Тримав чомусь півзігнуті долоні.
На вигляд йому років двадцять п’ять,
Та зморшки під собою вік ховають…
Такі, як він, стрічають вражу рать
Й до Ківи в пекло вміло відправляють.
Сьогодні він – історії творець,
Відповідає і за долю світу.
Це України вільної боєць,
Йому близькі Шевченка заповіти.
22.06.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017930
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.07.2024
автор: Ганна Верес